16 серпня пішла з життя відома українська журналістка Марта Коломиєць

Марта Коломиєць
Марта Коломиєць

Марта Коломиєць була також головою правління Українського жіночого фонду, журналісткою видання Ukrainian Weekly (1991-1998), журналісткою і співробітницею низки програм з освіти, реформ місцевого самоврядування, розвитку громадянського суспільства.

Разом із Данило Яневським була продюсеркою фільму про життя патріарха Йосипа Сліпого.

Друзі та рідні дуже важко переживають втрату близької людини. Так, Борис Гудзяк написав дуже щирого та зворушливого дописа у мережі Фейсбук, присвяченого Марті Коломиєць. 

Вважаємо за необхідне, навести цей допис у повному обсязі. 

"Марта вміла любити...

Уже четвертий день живу з неймовірною думкою, бо годі прийняти реальність, що немає Марти Коломиєць. Саме так болісну новину про її несподіваний і болючий відхід повідомив відданий чоловік, Данило Яневський: "Marta is gone".

Марта заснула в Данила на руках. Вона останніми роками нездужала, мала поважні проблеми з нирками, але здавалося, що її сильна воля, життєрадісність та опіка Данила переможуть усе. Навіть загрозу смерті.

Марта була для мене дбайливою, люблячою Сестрою більше, ніж 40 років. Ми були пластунами у різних, віддалених одне від одного американських містах і у 1977 році вперше зустрілися в Гантері — в таких собі нью-йоркських Карпатах — на "Школі булавних" та "Лісовій Школі" (вимогливі вишколи для пластових лідерів, дівчат і хлопців).

Зустрічалися ми 1978 року на Міжкрайовій Пластовій Зустрічі в Скелястих горах Канади. Однак нагода від серця подружитися прийшла ще через рік на "Вовчій тропі" — вишкільному таборі юнацьких виховників, де Марта була серед моїх наставників.

Я — син зубного лікаря — приїхав без зубної щітки. Марта знайшла вихід і з того часу, знаючи, що я буваю розсіяним мрійником і не до кінця практичним, взяла мене під свою опіку. Не лише на час тижневого табору, а на чотири десятиліття.

Марта підтримувала мене у робочих проєктах та особистих викликах в Бостоні й Римі, Львові та Парижі, в різних країнах та віддалених континентах. Марта запросила в моє життя і Данила, який рівно ж ділиться зі мною дружбою і теплом. Це покровительство і супровід були і моральними, і наскрізь конкретними. Подарований нею светр грів тіло, а слова і жести втішали душу і серце. Гостинний притулок дому Марти і Данила дарував відпочинок і зцілення.

Марта мала гостре відчуття знаків і символів. Це проявлялося у всьому. Зокрема у тому як завжди зосереджено вона обирала подарунки друзям і родичам. Кожному. Пам'ятаю як у тому ж 1979 році, після вишкільного табору, ми поїхали разом до моїх рідних Сиракуз. У мене перед очима досі стоїть картина, як у сувенірній крамниці Сиракузького університету вона з великим ентузіазмом і прискіпливістю підбирає пам’ятки про подорож для свого улюбленого брата Андрія.

Для кожного — Коломийців, Караванів, для Данила і всіх Яневських та міжнародного кола подруг і соратників — Марта вміла знаходити особливі, неповторні і небанальні символи близькості, уваги, дружби і любові.

Нас усіх зворушувала Мартина здатність постійно мати на увазі стількох інших. Вона природно, щиро, творчо і шляхетно супроводжувала безліч осіб, з якими перетиналася.

Пам’ятала не лише про іменини чи уродини, розпочаті чи завершені проєкти та спільні справи, але й також про важкі обставини: хвороби чи складні випробування когось з близьких.  Марта Коломиєць вміла бути поруч, також у час смерті. Вона вміла крізь сльози сміятись.

Марта глибоко переживала за інших. Сумувала, страждала, сперечалася з Господом про біль і несправедливість у світі. Проте у цих конфронтаціях переважали її віра в Бога та оптимізм, її пластова "добра гадка", її експансивна радість і переможна усмішка. Перемагала Мартина доброта.

Джерела наснаги Марти Коломиєць брали свій початок з глибин. Вона виростала в істинно християнській, інтелігентній, шляхетній родині Анатолія і Люби Коломийців. Формували її особистість рідна парафія святих Володимира і Ольги в Чикаго, добра американська освіта і суботня школа українознавства, братство молоді Бориса і Гліба, "Пласт" і курінь "Перші стежі".

На Літніх курсах в 70-тих роках у римському УКУ вона зблизька пізнала патріарха Йосифа Сліпого, який став для неї взірцем незламності і творчості. Про нього Марта з Данилом згодом зняли вражаючий документальний фільм. Нею створені професійні середовища виявляли і розвивали і без того тонкі, Богом дані, навички спілкування і об’єднання найрізноманітніших спільнот. 

Ім'я Покійної символічне. У її стилі. У Євангеліях Марта належала до найближчого кола Ісуса. Сестра Лазаря і Марії, що "багато трудиться", забезпечуючи все необхідне. Ісус до них часто приходив і особливо їх любив. В їхньому домі святкували воскресіння Лазаря, з їхнього дому Христос в’їжджав у Єрусалим, де Його зустрічали діти і де за кілька днів відбулися спасенні події Його страстей, смерті і Воскресіння. 

Віра в Христа, співпраця для будови Божого Царства, благовістування працею, може й надмірною, коштом власного здоров'я — це риси Марти Коломиєць.

Марта була кольорова, символічна, емоційна і експресивна. Як і картини її любого "Татка", художника Анатолія Коломийця, що впроваджував її у світ мистецтва. Уся родина Коломийців — мама Люба, вуйко Олько, брат Андрій зі сім'єю — належить до найбільш відданих і надійних членів української громади в Чикаго.

Стажування в жіночому журналі Ms Magazine було для молодої журналістки Марти Коломиєць вступом до авангардної журналістської постави. Проте її авангардність не була ідеологічною, а людською.

Марта вела у стосунках, відважно ініціювала, випереджувала, долала кордони між людьми — навіть тоталітарну Залізну завісу. Легендарне інтерв’ю з В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем у 1987 році, за яке "американську диверсантку" було затримано і урочисто видворено з Радянського Союзу, призвело згодом до того, що вона стала першим іноземним журналістом офіційно акредитованим в Києві ще перед світанком незалежності української держави.

І так штаб-квартира Українського народного Союзу в Києві — американської братської страхової компанії, що видавала газети "Свобода" і "Ukrainian Weekly", — стала місцем зустрічі провідних культурних, громадських і політичних активістів.

У той час Марта познайомилася з Данилом і зав’язалася дружба, що переросла в кохання і тривалу спільну мандрівку крізь буремні пригоди нової української держави та молодого пострадянського суспільства.

Данило відзначається оригінальними і творчими перспективами, і взаємна відкритість і невимушена гостинність Марти і Данила дозволили їм поєднувати світи, які в житті багатьох були несумісними — світ діаспори і центральної України, пострадянської дійсності і демократичного Заходу.

Зрештою, поєднання і синтез кращих сторін різних, часом протилежних, контекстів були однією з основних життєвих цілей Марти Коломиєць. І робила вона це віртуозно. Не деклараціями, а щоденною працею і великою любов’ю.

Марта любила Бога, людей і Україну. Послідовно і дієво. Її любов була плідною, бо творила проєкти, добрі справи, і щось зароджувалося, плекалося нею у кожному з нас, хто мав щастя спілкуватися з нею. Те, що Марта робила, завжди щиро і сердечно, давало надію конкретним людям та уможливлювало конкретні зміни в Україні.

Вона була присутня у всіх основних, життєдайних процесах незалежної України. Марта була донором, а ми — приймачами її світлої енергії. Я особисто, і можу говорити від імені багатьох друзів, — ми вдячні Марті за її життєствердність. За тихе, світле і усміхнене утвердження кожного з нас.

Скільки Марта Коломиєць доклала зусиль, щоб підняти погляд української жінки і консолідувати жіночий рух в Україні. У контексті, коли багато хто ставав циніком, зокрема ті з діаспори, хто у романтичному пориві на початку 90-тих приїжджали до України і розчаровувалися, Марта десятиліттями систематично боролася з драконом корупції та іншими пострадянськими демонами. Не гаслами, не побожними думками, а структурованою, системною працею — від ранку до ночі. Під її керівництвом Фулбрайтівська програма в Україні міняла життя сотні людей і впливала на різні інституції по всій країні. Скільки вона доклалася до виховання молодих лідерів, розвитку громадянського суспільства, університетів, зокрема Українського католицького. І все ж таки знаходила Марта час на чай і каву, на те, щоб посидіти з друзями, і завжди настоювала, що то ми її гості.

Сьогодні друзі та співпрацівники розгублені раптовою втратою. Ми огортаємо нашою молитвою Данила, маму Марти — пані Любу, якій виповнився 91 рік, брата Андрія й усю родину, яка через пандемію не може бути разом фізично, щоб у Києві з нею попрощатися. Проте ми разом. Марта вміла єднати людей за життя, і відчуваємо, як зараз єднає нас духовно у таїнстві свого переставлення.

У теперішній тривозі нам як ніколи потрібне те, що уособлювала Марта Коломиєць. Вона відчувала, що треба робити і як це робити разом. Вона завжди була готова допомогти і підтримати — чи то приятеля-пластуна, який забув удома зубну щітку, чи друга-митрополита, що починає нове служіння... Чи то українських студентів і науковців, чи то жінок, які хотіли ставати сильнішими...

Стільки всього ще не зроблено. Marta is gone. Марти немає, переставилася на заслужений відпочинок у Господній дім. Але хіба наша Марта буде "відпочивати" там без любязної дії, без спілкування, без духовної єдності?  Хіба вона зможе нам не допомагати? У мене, дорога Сестричко, сумніву немає. Ти з Богом і у Господі будеш з нами. Супроводжуй, підтримуй, допомагай, і нехай Твій приклад буде з нами!"