Про розвиток музики та важкі часи для мистецтва розповів Павел Зібров. Народний артист згадав про путь української музики за 29 років незалежності.

Про розвиток музики Павло Зібров розповідає: "Української музики звучало дуже багато, хоча в ті часи були тільки канали УТ-1 та УТ-2 й радіо "Промінь". Не усі пісні пропускалися до ефіру, тексти ні про що такого не було і бути не могло.Тоді було засилля російської музики на наших станціях, а українське почали вважати другим, а іноді й третім сортом. Це було прикро, і ми почали доводити, що наше теж гарне і конкурентоспроможне. Слава Богу, через стільки років ввели квоти. Уявіть, у себе вдома ми ввели квоти, щоб була українська мова, культура, пісня, українські ЗМІ (гірко сміється). Зараз потроху квоти розширюємо, і опору вже немає, як раніше. А воно було: "Нема з чого вибирати, не вміють писати, не знають як!" Чи вміємо, знаємо і можемо!"

На той час в україні не було політизованих музикантів згадує Павло, ми жили в такий час що досягали всього власною працею. Наше покоління співаків їздило на фестивалі на конкурси, це зараз холдингові радіостанції просувають свої людей, а в наш час було інакше.

Проте, були звісно і скрутні часи, інфляція, жили за купони, мільйони ходили - папірці що нічого не вартують. Концерти проводились за бартером: виступали за холодильник, мікрохвильовку, кабана, пів кабана. На лікеро-горілчаному заводі виступали за вино, на консервному заводі - за консерви. Ось таке життя було, вся країна так жила, і я був її громадянином каже Павло, ми все пережили й це добре.

Публіка в будь-які часи потребувала людяних пісень, хорошої музики, з гарними віршами. Так, саме з віршами, адже текст  це як Макдональдз "хімія" що їв, що не їв - через годину голодний. Так працює і шоу-бізнес для масового споживання: ти його послухав, він дав тобі емоцію на 5 хвилин, і пройшло. А є глибинні речі залишаються на десятки років. Як "Червона рута", яка звучить вже півстоліття.

Справжнє залишається з нами надовго. Те, що було справжнім в 90-е, воно і зараз популярно, і буде таким через 10 років. Мода, безумовно, змінюється, але найголовніше - залишити справжнє зерно. Нову "обгортку" завжди можна придумати. Я ось зараз старі свої пісні, яким по 30-20 років, аранжую - додаю нові звуки, нові ритми. "Мертві бджоли" ми написали з Юрієм Рибчинським 30 років тому, зараз зробили латино, і все пішло-поїхало - тисячі переглядів, лайків. "Хрещатику" 25 років, але він живе і буде жити. Я кинув клич і отримав 28 різних аранжувань: і рок, і джаз, і балади, і батюшки-святі отці співають під рояль.