Однією з останніх гучних подій стала нещодавня заява про звільнення з посади Генерального директора Державного концерну «Укроборонпром» Айвараса Абромавичуса, що отримав українське громадянство ще за часів Порошенка. Та чи є цей крок зрушенням до повноцінного «перевтілення» існуючої системи?

Які "але" все одно залишаються?

Варто зазначити, власне, цікавить, що в даній ситуації не скільки сам пан Абромавичус, а вибудувана з його «подачі» система наглядових рад у державних підприємствах, корпораціях, банках тощо. А саме створення цих наглядових рад за участі та безумовної більшості у них іноземців наводить на деякі роздуми.

Втім, не будемо приписувати усі «лаври» від цієї новації одному йому. Врешті решт, не він, а минулий склад Верховної Ради України та п’ятий Президент України Петро Порошенко, перетворили цю ініціативу на закон, поставивши державні підприємства у пряму підпорядкованість іноземцям. Якщо відкинути високу патетику про посилення незалежності очільників державних підприємств, забезпечення участі у їх керівництві професійних та незалежних менеджерів та інші красиві слова, що лунали у 2014 – 2015 роках, як аргумент на користь цих законодавчих змін, то в сухому залишку ми отримуємо приблизно наступне.

Хто відбирає та призначає членів наглядових рад? Звичайно ті, хто в конкретний момент перебуває в Україні при владі. При цьому, якщо конкретні можновладці ще й прислухаються до порад з-за кордону, або взагалі виконують конкретні команди іноземних лялькарів, то можна лише уявити кого вони можуть призначити. Крім того, на ці посади можна призначити й місцевих «своїх» хлопчиків та дівчаток, які не мають ані професійного, ані управлінського досвіду, але, вочевидь, будуть чітко виконувати команди своїх патронів.

Іншого й бути не може, якщо ми будемо брати до уваги ті захмарні заробітні плати, які у країнах Західної Європи та США далеко не всюди можна отримати, не кажучи вже про наші злиденні заробітки.

Таким чином, можна сформувати досить потужне лобі, яке не дозволить новій владі сформувати нове керівництво та змінити за необхідності економічну політику. Або ж навпаки, саме іноземці з наглядових рад можуть по суті довільно змінити професійний менеджмент, заповнивши посади людьми, що будуть залежати від них.

Прикладів – чимало

Навіть не беручи до уваги сотні, якщо не тисячі разів згадані «Нафтогаз України», «Укроборонпром» чи «Укрзалізницю», залишиться ще чимало прикладів.

Давайте згадаємо, що наглядові ради у нас існують і в державних банках – у тому числі, й у АТ «Ощадбанк», 100 % акцій якого належить державі в особі Кабінету Міністрів України, а значить по факту, всі ми громадяни України є власниками цього великого банку.

Якщо зупинитися лише на нині діючому правлінні та його голові Андрії Пишному. Пан Пишний очолив банк на початку буремного 2014 року та утримав його в найгірші часи за усі роки Незалежності України під час окупації частини території держави, війни та галопуючої інфляції. Стосовно його заступників, то простим ознайомленням з їх біографіями на сайті банку, стає зрозумілим, що кожен з них має зрозумілу для фінансиста кар’єру.

Зовсім інші питання виникають під час знайомства на тому ж сайті з біографіями членів наглядової ради АТ «Ощадбанк». Якщо відкрити україномовні та іншомовні публікації в інтернеті, то легко дізнаємося, що такі особи, як Хуан Енріке Перес Калот, Юрій Храмов чи Янне Харьюнпаа, дійсно, мають позитивний і очевидний бекграунд у банківській сфері.

Втім, цікаво за якими критеріями було відібрано до членів наглядової ради Міхаеля Вайнштейна, Юлію Пашко та нинішнього очільника цієї ради – пані Байду Апін?

Візьмемо, наприклад, Юлію Пашко. На сайті АТ «Ощадбанк» вказано, що вона має понад 10 років досвіду в банківській сфері на керівних посадах. Але, якщо почати шукати де ж той досвід, то натрапляємо лише те, що вона є донькою Ігора Пашко, який донедавна очолював Нацкомфінпослуг, та те, що вона працювала в одній компанії, співзасновником якої був також уже колишній Міністр фінансів Олександр Данилюк.

Так, якщо не брати до уваги посади радників на громадських засадах та консультантів, вона й в банках працювала, але рік роботи у наглядовій раді «Укргазбанк» та рік директором департаменту в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ» - чи то є великий досвід керівної роботи?

Хто ще викликає сумніви?

Ще більш загадкова фігура Міхаеля Вайнштейна. У 1975 році він закінчив Ленінградський фінансово-економічний інститут, а згодом з 1980 по 1982 роки навчався в університеті Чикаго. З 2000 по 2018 рік працював директором по стратегії в Європейському банку реконструкції та розвитку, а з 2019 року працює у компаніях Казахстану. Проте, важко уявити, як можна відслідковувати роботу АТ «Ощадбанку» в Україні та одночасно працювати на керівних посадах у двох великих компаніях у Казахстані.

Так само, можна говорити і про доступ члена наглядової ради до внутрішньої інформації державного банку з одночасною роботою у країні ЄвроАзіатського Союзу до якого не вступила Україна, обравши асоціацію з ЄС.

Проте, найбільш цікавою виявилася Байба Апін, яка, згідно з даними сайту АТ «Ощадбанк», має більш ніж 15-річний досвід у консалтингу з інформаційних технологій та управління цифровою трансформацією. З відкритих джерел ми дізнаємося, що вона закінчила у 2003 році Латвійський університет, а з 2016 року працювала на посаді директора консультативного департаменту PricewaterhouseCoopers SIA. Ця компанія латвійська, але чи не є вона якимось чином пов’язаною з PricewaterhouseCoopers (PwC) до якої (та її «дочки» в Україні) на Кіпрі АТ «Приватбанк» у 2018 році було подано позов на суму 3 млрд. доларів США за підготовку недостовірних аудиторських звітів цього банку за часів до його націоналізації, а НБУ у 2017 році виключив її з реєстру аудиторських фірм, які мають право робити аудит банків в Україні?

Тим більш, у пресі можна відшукати інформацію про те, що за рішенням окружного суду в США компанія PwC мала сплатити 625 млн доларів за те, що не помітила порушень в комерційному банку, в результаті чого Федеральна корпорація по страхуванню вкладів зазнала збитків на суму 3 млрд. доларів. А  також про скандал з консультуванням PwC великої нафтової компанії Анголи, що пов’язують з донькою колишнього президента цієї країни громадянкою Російської Федерації Ізабеллою Душ Сантош.

Чи пов’язані ці структури, нині стовідсотково сказати не можна, однак те, що пані Аніп саме у банках не працювала, сумніву не викликає.

Конкурс призначено в період карантину

Отже, саме цей склад наглядової ради вирішив достроково припинити повноваження керівника АТ «Ощадбанк» та призначили конкурс на цю посаду. Проте, через карантин вони скасували конкурс, що перебував на завершальному етапі, але вже через кілька тижнів по тому, не дочікуючись завершення карантину, призначили новий конкурс, на якому за спірних підстав оголосили переможцем Сергія Наумова – саме він працював головою правління АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ».

До речі, цікаво, колишній працівник АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ» Юлія Пашко проголосувала також «за» чи утрималася? Поки у цій історії можна поставити три крапки, оскільки журналістське розслідування триває і виникає все більше цікавих запитань, на які, можливо, нарешті, вдасться знайти відповіді. Особливо цікавим є порядком проведення конкурсів та ті умови, що встановила наглядова рада. Отже, далі буде.